Як соціальні підприємці можуть стати “новою нафтою” для економіки України в період повоєнного відновлення? Який внесок цей бізнес вже робить, навіть не маючи законодавчого регулювання? Чому податкові пільги — не найкращий спосіб зробити соціальних підприємців повноцінними учасниками економічних процесів у країні? Про нагороди, роль держави та запуск економіки ефективним шляхом, розповів директор Egalite International Іван Каменко.

— У жовтні минулого року Егаліте Інтернейшнл отримало відзнаку Євросоюзу одразу в двох категоріях за найкращі практики в реалізації проектів громадськими організаціями. Що це за відзнаки?

— Це була фінальна конференція проекту EU4Youth у 2022-му році, в який всі учасники програми розповідали про свій досвід та вклад у роботу проекту. Крім того, представники Євросоюзу, який був основним грантодавцем, нагороджували організації-учасниці проекту в різних номінаціях. Разом із партнерами ми перемогли в категоріях “Найкраще полісі (комунікації між владою та громадами)” та “Адвокаційна кампанія”. 

КОНТЕКСТ: Проект EU4Youth — це 2,5-річна програма Євросоюзу з розвитку молодіжного потенціалу в країнах Східного партнерства. Безпосередньо Егаліте Інтернешнл разом із п’ятьма іншими організаціями з Молдови та Німеччини реалізувало протягом 2020-2022 років проект «EU4Youth – розкриття потенціалу молодих соціальних підприємців в Молдові та Україні». За цей час було створено мережу з 500 соціальних підприємств в Молдові та Україні, створено 6 лабораторій соціального підприємництва, проведено медійну кампанію в регіональних медіа та надано фінансування 15 найкращим стартапам у соціальному підприємництві.

— В чому важливість чи унікальність такого визнання?

— В тому, що це — доволі великий конкурс та визнання на рівні всього Євросоюзу. Важливо розум

іти, що подібних програм в ЄС, в які залучена Україна, доволі багато: EU4Business, EU4Social, EU4Youth тощо. І в кожній з них беруть участь десятки громадських організацій, не лише з України, а й Молдови, Грузії, Вірменії, Азербайджану та інших країн східного партнерства. От поміж всіма цими організаціями та проектами і був конкурс, уявіть масштаб! Тому отримати визнання на такому рівні — це важливо.

Унікальність нашої роботи полягала в тому, що ми розпочали проект із детального дослідження галузі соціального підприємництва країни. Стартова ідея була в тому, щоб застосувати досвід законодавчого регулювання соціального підприємництва Молдови в Україні. У нас ця галузь ніяк не визначена в законодавстві і соціальних підприємців для держави де-факто не існує. Притому, що міжнародні донори та громадські організації розвивають такі підприємства понад 20 років. Це призвело до того, що більшість цих підприємств розвивалася більше в напрямку соціальної роботи: мікрогранти, безповоротна фінансова допомогу, концентрація на місії та роботі з цільовою аудиторією підприємств.

— Хіба соціальні підприємці не мають якраз і виконувати соціальну місію у працевлаштуванні вразливих верств населення?

— Мають, але така майже 100%-ва залежність соціальних підприємців від фінансової допомоги ззовні призвела до того, що їх виключили з реальних економічних процесів всередині країни. Соціальні підприємці не можуть взяти кредит у банку, не можуть отримати інвестиції, перетворитися на акціонерне товариство, випустити акції та вийти на новий виток розвитку, місцеві органи влади не можуть системно надавати таким підприємствам пільги чи субвенції.

Тож ми почали свою роботу з дослідження в масштабах всієї країни і виявилися в цьому піонерами. Також ми першими порахували внесок соціальних підприємців у економіку країни: скільки людей працює в галузі, який відсоток ВВП вони продукують, який зиск від них отримує держава і чому вона має звернути увагу на соціальних підприємців. Маючи в руках конкретні цифри стосовно соціального підприємництва, ми змогли вийти до представників влади з пропозицією розпочати діалог щодо їх легалізації у правовому полі.

КОНТЕКСТ: Зайнятість у соціальному бізнесі покриває 0,41% всього ринку праці України. Внесок соціального підприємництва в економіку країни складає майже 0,1% річного ВВП України. Щороку український соціальний бізнес спрямовує майже 15 мільйонів гривень на соціальні проекти та діяльність.

Оцей компонент проекту, за який ми й отримали відзнаку “Найкраще полісі”, якраз і полягав у тому, що ми збирали представників органів влади, від місцевого рівня й до рівня міністерств, соціальних підприємців, всіх залучених у ці процеси людей та визначали моделі гармонійного поєднання економічної та соціальної складової.

— Тобто, за 20 років держава так і не звернула увагу на соціальних підприємців і вони просто існують у правовому вакуумі?

— Негативний досвід законодавчого регулювання цієї галузі є, було три спроби прийняти закони про соціальне підприємництво. Але в першому законопроекті прописали дуже розпливчасте визначення соцпідприємництва, податкові пільги, аж до повного звільнення від них і зрештою цей текст визнали корупційно ризиковим і поховали.

Друга та третя спроби були не набагато успішнішими, тому ми вирішили піти іншим шляхом та пролобіювати внесення змін в чинне законодавство у кілька етапів. Бо з чого починалися проблеми у раніших спробах? З того, що всі норми разом із пільгами навалювали в один законопроект, проти нього рішуче виступав спочатку Мінфін, а за ним і весь уряд.

Для початку треба всі ці підприємства вивести з тіні, аби їх побачили інвестори, фінустанови, місцева влада. Про це ми й говорили на 24-х громадських обговореннях, далі ще була національна, а потім й міжнародна конференція. В підсумку, на початку лютого 2022-го року ми сформулювали резолюцію та пропозиції до профільного комітету Верховної ради. Звідти ми отримали відповідь, що наші пропозиції дуже цінні й їх обговорення запланували на весняну сесію парламенту 2022-го року. Як ви розумієте, план роботи весняної сесії Верховної ради довелося радикально змінювати у зв’язку із початком повномасштабного вторгнення.

— Чи не поховає результати всієї цієї роботи війна та її наслідки?

— Як на мене, якраз навпаки. Спочатку пандемія, а потім війна показали, що горизонтальні економічні зв’язки, робочі місця, які створюють самі люди без участі держави, та ще й із залученням вразливих верств населення — це одне з джерел економічного відновлення та зростання в майбутньому.

Ключове тут — не повторити помилок минулого, не просто звільнити від податків, умовно, а системно запустити соціальні підприємства в економічні процеси всередині країни, відірвати від грантової соски. Соціальні підприємці мають стати повноцінними гравцями в економіці України, а не якимось баластом в розумінні влади. І у нас же є такі приклади, де соціальні підприємці закріплюються у цілих ринках і працюють доволі успішно! Тож нам треба просто цей процес для початку зробити видимим, а далі — масштабувати.

Як це зробити? Крок перший — виводимо їх з тіні в розумінні законодавства, приймаємо визначення соціального підприємництва у Господарський кодекс, Закон про громадські організації та інші. Крок другий — надаємо соціальним підприємцям статус представників малого та середнього бізнесу, що відкриє для них системні можливості отримувати пільги, кредити та інше. І лише третім кроком можна розглянути якісь податкові пільги соціальним підприємцям певних галузей. Підкреслю, що це лише останній крок і лише імовірний, а після кожного етапу треба провести дослідження, перевірити — чи запрацювали попередні норми, як змінився ринок і так далі.

— Ви згадали про ринки або ніші, де роль соціальних підприємців вже помітна. Про кого саме йдеться?

— Той самий ветеранський бізнес. Він й до 24-го лютого був дуже жвавим, а наразі, навіть попри активну фазу бойових дій, і те, що багатьом з таких підприємців та членам їхніх колективів довелося знов іти на фронт, вони позамінювали одне одного, переглянули канали поставок сировини і працюють прямо зараз!

Щоб розвинути цю галузь економіки, перетворити її на самостійного економічного гравця, який не залежить від грантів чи іншої допомоги, нам й потрібно пройти ті етапи, про які я казав раніше.